Італія

Італійська Республіка Repubblica Italiana

Іта́лія (італ. Italia), Італі́йська Респу́бліка (італ. Repubblica Italiana) — держава на півдні Європи, в Середземномор'ї. ЗаймаєАпеннінський півострів, Паданську рівнину, південні схили Альп, острови Сицилія, Сардинія тощо. На суходолі Італія межує зФранцією на північному заході, зі Швейцарією й Австрією на півночі та Словенією на північному сході.

На території Італії розташовані також такі державні утворення: Сан-Марино, Ватикан, Суверенний Мальтійський орден.

Рим, столиця Італії, був протягом століть політичним та релігійним центром Західної цивілізації як столиця Римської імперії та місцеСвятого престолу. Після занепаду західної Римської імперії, Італія потерпала від численних нападів інших народів, від германських племен, таких як лангобарди та остготи, до візантійців та пізнішенорманів. Століттями пізніше Італія стала місцем зародженняСередньовічних морських республік та Ренесансу, надзвичайно продуктивного інтелектуального руху, який згодом став всезагальним і формував наступний хід європейської думки.

Більшу частину постримської історії Італія була поділена на численні королівства та міста-держави (такі як Сардинське королівство, Королівство обох Сицилій та Міланське герцогство), але об'єдналась в 1861 році, протягом бурхливого періоду своєї історії відомого як Рісорджименто (італ. il risorgimento — відродження). В кінці XIX-го століття, протягом Першої світової і доДругої світової війни Італія володіла колоніальною імперією, яка поширила свою владу на Лівію, Еритрею, Сомалі, Ефіопію, Албанію,Додеканес та на концесію в Тяньцзіні.

Італія — член ООН, НАТО, ЄС.

Архітектура

Середньовічна площа Див у місті Піза

Міланський собор, зразок стилю готики

Базиліка святого Марка уВенеції

Сієна, Катедральний собор

Флоренція, палаццо Веккьо

Флоренція, палаццо Пітті

Флоренція, палаццо Ручеллаї

Італійська архітектура виникла і в прямому і в переносному значенні на руїнах Древнього Риму.

Провідна роль в архітектурі середньовічної Італії належала церковній архітектурі. Найпоширенішим типом будівлі цієї епохи була базиліка. Найбільш передовим, не тільки в Італії, але й в усій Західній Європі було зодчество Ломбардії.

В XI ст. на базі розвинутих феодальних відносин в Італії з'являється романський стиль. Як і раніше домінує монументальна церковна архітектура, але в зв'язку з великим ростом міст розвивається будування міських стін, веж, башт, ратуш. Із будинків того періоду ми можемо назвати базиліки Сант-Амброджо у Мілані (XI ст.), Сан-Дзено у Вероні (1120—1138), собори в Модені (1099—1106).

У Венеції та на півдні Італії був значний вплив візантійських майстрів, який особливо посилився після завоювання хрестоносцями та венеціанцями Константинополя в 1204 році. У Венеції на місці церкви X століття було споруджено відомий собор Сан-Марко. Особливе місце займало мистецтво передової Токсани, де міста вже з середини XI століття домоглися повної самостійності.

В архітектурі цього часу важкий романський стиль поступово замінюється новим, динамічнішим та гнучкішим стилем готика, який придбав в Італії своєрідні риси, менш гострі форми в порівняні зі зразкам Франції чи Німеччини. Арки майже завжди мали напівкруглу форму, архітектурний образ перейнятий спокоєм.

В готичному стилі будувались собори в Сієні (XIII ст.), Орв'єто (1285), у Флоренції (почалось будування в 1296). В північній Італії будувались розкішні церкви, які нерідко відрізнялись своїми величезними розмірами: Сан-Франческо у Болоньї, Сант — Антоніо в Падуї, собор у Мілані. Готика захоплює також і громадянське будівництво — Палаццо Веккьо (1298) і лоджія деі Ланци у Флоренції, Палаццо Публико (1245) в Кремоні, та ще велика кількість палаців в Сієні, Орв'єто, Флоренції.

В ХІІІ-XIV століттях своєю творчість виділяються такі видатні архітектори, представники флорентійської школи, як Арнольфо ді Камбіо та Андреа де Понтдера, який ввійшов в історій під іменем Андреа Пізано, та Андреа ди Чоне, відомий під іменем Андреа Орканья. В скульптурних та архітектурних працяхАндреа Пізано поєднував проторенесансну ясність композицій з готичною стилізацією форм. Він керував будівництвом кампаніли (дзвіниці) флорентійського собору та спорудженням соборів в Орвієто (1347—1348). Орканья також брав участь у будівництві соборів в Орв'єтота Флоренції (1359—1367).

В XV столітті італійська архітектура остаточно виходить з-під опіки церкви, пройнялася світськимм духом. Спираючись на античний та проторенесанький спадок, визначний італійський архітектор, скульптор та вчений Філіппо Брунеллескі (1377—1446) заклав основи всієї архітектурної епохи Відродження. На перевагу попередній епосі, провідним типом будівлі стає Палаццо — палац, міський маєток заможної родини. Ця світська будівля мала великий вплив і на церковне зодчество. Композиція фасадів з їх спокійними, простими, прямими лініями будувалась на основі ретельно продуманій раціоналістичної системи пропорцій. Лоджії та галереї надавали особливу легкість внутрішньому двору будівлі, і без того наповненому світлим та радісним настроєм. Споруди Бурллескі виражали нові гуманістичні ідеали, та відрізнялись гармонійністю, ясністю просторових рішень, легкістю та витонченістю. Серед праць майстра назвемокупол собору Санта-Марія делль Фйоре (1420—1436), капелу Пацци, Палаццо Пітті.